06 липня 2013

Роздуми про очі




Заплющуєш отак очі і слухаєш.. А навкруги тебе прокидається метушня: хтось гучно розмовляє в дальньому кінці коридору, десь за вікном пролетів якійсь байкер і лише де-не-де маленькими, коротенькими уривками чути саму тишу... Раптом клацає холодильник і очі несвідомо відкриваєш. В ту саму мить вже геть не чуєш і не пам'ятаєш, що то там було в коридорі чи за вікном, чи десь іще невідомо в якому місці.
Все! - тепер чуєш спочатку очима! І лише після огляду ними починають додаватися до картинки інші деталі в усіх фарбах, формах, звуках..

Очі, - кажуть - то дзеркало душі. І скільки тих душ прийшлося в житті вже побачити, зазираючі в них крізь очі хазяїв! І веселих, і сумних, і розгублених, і рішучих, і чесних, як мамині або татові, чиї очі - найрідніші, а скільки було хитрих, навіть брехливих, які дивляться на тебе потупившись, шукаючи місце, куди їх можна сховати. Всяких було..


Колись, ще в дитинстві в селі у бабусі з дідом була собака. Бачили б ви її очі! - досі пам'ятаю. Такі милі, добрі, чесні. Гарні такі, наче позолотою вкриті, бурштинові, до карих ближче. Дарма кажуть, що собака говорити не вміє - вона очима говорить. Як грати хоче, очі аж посміхаються і починає здаватися, що то не очі посміхаються, а саме собака так рота розтягнула від вуха до вуха. А як сумно їй, то аж наче дитина плаче, такий погляд. І без слів, і без скавчання - очима все - мовчки.

А які очі у бика роззлюченого! Бачили? Ой, мабуть не бачили. То не очі - помідори стиглі, соком-кров'ю налиті. Дивитися в них важко - кров в жилах стигне, ноги не слухаються, хочеться стрілою від таких очей втекти - такий тяжкий погляд. Людей таких небагато на щастя, але ж трапляються, щоправда люди з таким поглядом більше басетів нагадують, з такими довгими до підлоги вухами, та обвислими під очима мішками.
І люди такі не злими виглядають, а втомленими, до сну охочими, але то лише на перший погляд так здається, бо вони насправді все тихенько, як то кажуть «на вус намотують», щоб потім одного разу все пригадати, як буде вигідно.

А хто з нас в дитинстві, та й дорослими вже, не грав у гру «хто довше не блимне»? Дуже цікава і часто весела гра. А з дзеркалом хто не пробував? То найскладніший рівень, бо завжди програєш! Але і справжні люди є з таким «мертвим» незворушним поглядом. Вони дивляться наче крізь тебе і розумієш, що таким складно щось довести - тебе все одно не чують і не бачать - суцільна сконцентрованість. У таких людей впертість зашкалює і переважно злі вони.

Ще цікаві бувають очі у водіїв, але насправді не у всіх воно так - дивляться прямо, зрідка блимають, наче десь за горизонтом шукають повороти, знаки, даїшників разом із світлофорами, та часто, не зважаючи на втому «їдуть» лише вперед. Такий самий погляд мають спринтери, які лише на фініш дивляться і, навіть, не помічають хто біжить поруч на сусідній доріжці. То справжній погляд людини, яка «має ціль та не бачить перепон» - лише вперед, щоб там не було.

Посміхаємося! Один, два, три - знято! Точно, - мова за фотографів. Ой, вже ті фотографи.. Дивляться, наче руками торкаються, перевіряють чи все на місці, чи все зайве сховано поза кадром. Від того погляду нічого не сховано - шпигунами теж мабуть переважно стають саме фотографи. Жартую, насправді, бо то навпаки шпигунів навчають «фотографувати» поглядом - лише пробіг поглядом, а вже «Стоп! Знято!» і не загубиться, і не вкрадуть. Точно, як погляд дослідника за улюбленою справою.

Цікаво, але мабуть нічим іншим так не можна передати почуття, настрій, думки, як одним лише поглядом. Ніяким іншим чином, хіба що мімікою ще, можна висловити свій внутрішній стан, своє ставлення та зацікавленість або її відсутність, щоб було зрозуміло без перекладу, без жестів, без зайвих рухів.
І що не менш цікаво, у різних народів, у різних культур однакові погляди однаково зрозумілі.

Дивіться за своїми очима - бережіть душу свою.

Київ, 6 липня 2013

Сергій Горіченко



Немає коментарів:

Дописати коментар